Вона промовила ці слова досить спокійним тоном, і неуважний спостерігач міг би подумати, що їй до того байдуже. Та вираз глибокої туги в її великих темних очах свідчив про інше.
– А куди ж ви думаєте йти, голубонько? – спитала місіс Берд.
– До Канади, якщо тільки знайду туди дорогу. Вона дуже далеко, та Канада? – мовила жінка, простодушно й довірливо дивлячись на господиню.
– Бідолашна! – несамохіть вигукнула місіс Берд.
– Що, так далеко? – серйозно запитала жінка.
– Куди далі, ніж ви собі уявляєте, сердешна дитино! – відказала місіс Берд.– Але ми спробуємо вам допомогти. Ти, Діно, постели їй у своїй комірчині біля кухні, а вранці ми щось придумаємо. А тим часом, голубонько, лягайте спати й нічого не бійтеся;
Місіс Берд і її чоловік знову повернулися до вітальні. Вона сіла в своє крісло гойдалку перед каміном і, злегенька погойдуючись, про щось замислилася. Містер Берд походжав по кімнаті й бурмотів сам до себе:
– Хм хм! Страшенно неприємна історія!.. Нарешті він рішуче підступив до дружини і сказав: