— Поки що так, — відповів Джек Гарбузова Голова і зітхнув. — Але я перебуваю у постійному смутку від того, що недалекий той день, коли гарбуз дасть дуба.
— Дурниці! Гарбуз не може дати дуба, — співчутливо зауважив імператор. — І не варто, мій друже, заздалегідь ясний сьогоднішній день затьмарювати завтрашніми дощовими хмарами. Бо, на відміну від багатьох інших речей, гарбуз можна консервувати, і тоді він зберігається на довгі-довгі роки.
Під час цієї бесіди Тіп з неприхованим подивом пожирав очима Лісоруба і відзначив, що прославлений Імператор Моргунів був повністю виготовлений із листів жерсті, ретельно спаяних та склепаних у людську фігуру. Правда, при ходьбі у нього щось побрязкувало і поторохкувало, але в цілому було видно, що склепаний він був добротно і клепок вистачало; тож єдине, що псувало імператорський вигляд, — був товстий шар шліфувальної пасти, що вкривала його з голови до п’ят.
Спіймавши на собі пильний погляд хлопця, Залізний Лісоруб згадав, що перебуває не у найпоказнішому вигляді, тому перепросив і зник у приватному покої, де його й привели до належного стану. Часу це забрало небагато, і коли імператор повернувся, його нікельоване тіло було начищене до такого дзеркального блиску, що Опудало від усього серця привітав його з блискучим виходом на люди.
— Зізнаюся, думка про нікельовані лати була й справді щасливою, — засвідчив Залізний Лісоруб. — Тим паче що це було і необхідно, бо під час усіх наших пригод я добряче пошкрябався. Дивіться, на моїх грудях зліва вигравірувана зірка. Вона не лише вказує, де розташовується моє прекрасне серце, але й вельми вдало приховує латку, яку власноруч наклав не хто інший, як Чарівник країни Оз, коли подарував мені найважливіший орган, необхідний людям для того, щоб відчувати, — серце.
— Виходить, ваше серце — рукотворний оргáн? — перепитав Гарбузова Голова.
— Рукотворний — то так, але не оргáн, а óрган, — відповів Імператор із гідністю. — Воно хоча і штучне, але у тому сенсі, що таке серце ще треба пошукати, бо воно і більше, і палкіше, ніж у багатьох людей.