Проте за якусь мить, не почувши відповіді, вона кинула допитливий погляд і відразу ж збагнула, що перед нею — гарбузова голова, над якою складеним ножиком Тіпа була виконана складна робота: дбайливо вирізане лице.
— Ти диви, — гмикнула Момбай, — що витворяє цей бешкетник! Ну, добре! Ду-у-же добре! Ох, я йому всиплю перцю, от дістанеться йому на горіхи — побачить у мене, як стару бабу лякати!
Вона згарячу вже замахнулася костуром, аби одразу розтрощити вщент вишкірену гарбузову фізіономію, аж раптом у неї промайнула думка, від якої костур так і застиг у повітрі.
— А чи не спробувати мені мій життєдайний порошок просто зараз! — вихопилося у неї. — І я напевно знатиму: чи не надурив мене часом лукавий відьмак так само, як я надурила його.
Вона поставила кошика на землю і заходилася в ньому копирсатися у пошуках клунка з дорогоцінним порошком.
А поки Момбай так вовтузилася, назад повернувся й Тіп із кишенями, набитими горіхами, і угледів стару, що копирсалася у своєму кошику біля його страхопуда: від переляку вона аж ніяк не верещала і навіть зовсім не лякалася.
На таке розчарування він не очікував, тож спершу засмутився, та наступної миті його охопила цікавість, що ж там надумала стара Момбай. Він сховався за живоплотом і непомітно почав спостерігати за старою.