— Мій друже, — зітхнув Тіп, — ніколи тобі не бути ніким іншим, як Джеком Гарбузовою Головою, якими б великими в тебе вуха не були.
— Ага, — кивнув Джек. — Гадаю, тепер мені все ясно.
— Якщо тобі все ясно, — зауважив хлопець, — то ти якесь диво, хоча немає нічого поганого в тому, аби гадати, що тобі все ясно. Як на мене, вуха вже готові. От би ти потримав Козлу, поки я чіпляю вуха.
— Авжеж, якщо ти допоможеш мені зіп’ястися на ноги, — сказав Джек.
Тіп допоміг Джеку підвестися; той підійшов до Козли і потримав її за голову, поки хлопець кінчиком ножика свердлив дві дірочки, в які й встромив вуха.
— З вухами їй набагато краще! — захоплено вигукнув Джек.
Це були перші слова, які почула в своєму житті Козла, та, сказані просто у вухо, вони радше налякали тварину, ніж обрадували, і та з переляку вирвалася з рук, та так прудко, що віджбурнула Тіпа в один бік, а Джека — в інший і пустилася вчвал, наче переполохана тупотом власних копит.