— Куди її? — не зрозумів Опудало.
— З боку, протилежного голові. І тоді вона буде як хвіст. Який же птах без хвоста?
— Гм! — почухав потилицю Залізний Лісоруб. — Я не бачу особливої потреби у хвості. Ми ж не робимо копію якогось звіра, летючої риби чи того ж птаха. Єдине, що нам треба, щоб ця штука літала.
— Воно-то й так, але ж, — уголос подумав Опудало, — коли ця штука оживе, їй потрібен буде хвіст, щоб кермувати. Адже скільки я не бачив пташок, усі вони мали хвіст. І в польоті саме він їм був за стерно.
— Що ж, — погодився Лісоруб, — нехай мітла буде за хвоста. — І з цими словами він міцно приторочив мітлу-хвіст до дивана з протилежного боку.
Тільки зараз Тіп витяг із кишені перечницю.
— Вона така велика, — похитав він стурбовано головою, — що й не знаю, чи вистачить на неї порошку.