— А якщо не бажаєте в суп, то можна зготувати гуляш по-угорськи, потушкувавши вашу тушку, приправивши приправами, — додала вона безжалісно.
Цей план був такий моторошний, що нажахані бранці лише переглядалися. І тільки Опудало не став впадати у відчай. Він і бровою не повів, лише його чоло зборознили зморшки, — а це тому, що він думав, як виплутатися зі скрути.
Аж тут він відчув, що солома у нього за пазухою ледь чутно поворушилася. Його обличчя осяяла радісна усмішка. Він підняв руку і швидко розстебнув ґудзики камізельки.
І не те щоб рух цей випав з уваги юрми дівчисьок, що товпилися навколо Опудала, та у жодної з них не закралося жодної підозри, навіщо він те робить, аж допоки з пазухи Їхньої Величності на підлогу не вистрибнула маленька сіренька мишка і не заходилася шмигати з усіх лапок під ногами заколотниць. За нею вигулькнула ще одна мишка; потім ще, іще, й іще... І раптом вуха розідрав такий пронизливий вереск та ґвалт воячок, що від жаху похололо б і найхоробріше серце. Закрутилася веремія, а затим — тиснява й товкотнеча, що переросла у панічну втечу. Тієї миті, як сполохані мишки шалено гасали залою, Опудало тільки й встиг відзначити, як завихорили спідниці та залопотіли ноги, коли дівчиська кинулись навтікача з палацу, пхаючись та збиваючи одна одну з ніг.
Що ж до Королеви, то та, лишень почався переполох, скочила з ногами на подушки трону і заходилася нестямно тупцяти навшпиньки. А коли якась мишка заскочила на трон, то бідолашна Джинджур від переляку шугонула над головою Опудала і помчала як ошпарена до виходу — і далі неслася не озираючись до самісіньких міських воріт.
Отож не встигли наші друзі й оглянутися, як залишилися у тронній залі самі. Тут Учений Довгоносик полегшено зітхнув і вигукнув:
— Віват! Ми врятовані!