На це Королева Джинджур зайшлася гучним сміхом і тричі ляснула в долоні, неначе подаючи якийсь знак.
— Годі вже вам, нікчеми! — мовила вона. — Мене аж нудить від вашої маячні, і я більше не бажаю гаяти свій час на вас!
Поки законний король і його друзі вражено слухали цю нахабну промову, сталося дещо приголомшливе. Якась невідома сила вирвала ззаду з руки Залізного Лісоруба його сокиру, умить зробивши його беззбройним і безпорадним. Тієї ж миті позаду почувся злорадний регіт, і, обернувшись, друзі побачили, що вони майже в оточенні дівчисьок з Армії заколотниць, які погрожували їм усе тими ж в’язальними шпицями. А наступної миті всю тронну залу вже заповнили заколотниці, й тільки зараз Опудало та його товариші збагнули, що вони у пастці.
— Ось вам і доказ того, що проти жіночого розуму спротиву немає! — переможно мовила Джинджур. — І вже одне це доводить, що я краще годжуся в правителі Смарагдового міста, аніж якесь Опудало. Утім, зла на вас я не тримаю і тому без жодного зла накажу вас знищити, просто щоб інші боялися. Це стосується всіх, окрім хлопчиська якого я поверну старій Момбай, бо вона його опікунка і як із ним учинити — то її невід’ємне право. А от щодо інших, то вони навіть і не люди й тому не підпадають під жодні людські закони, тож учиняти з вами по-людськи — це не по-людськи. Отож Козлу та Гарбузову Голову, звісно, окрім голови, я накажу порубати на дрова, на яких ми й спечемо саму голову на десерт. Опудало добре піде на розпал. А жерстянку можна посікти на шматки і віддати іржі на поталу. А от щодо непомірно роздутого довгоносика...
— Надзвичайно Збільшеного, якщо дозволите! — зауважив Жук.
— Гадаю, ми попросимо кухаря зварити з тебе черепаховий суп, — задумливо продовжила Королева.
Жук від жаху аж затремтів.