— Прожив я при тій затишній грубці, мабуть, років зо три, — повідомив він, — жадібно припадаючи до невичерпного й незамуленого джерела знань.
— Як ви це поетично! — схвально кивнув головою Опудало.
— Та одного чудового дня, — продовжував Довгоносик, — відбулася надзвичайна подія, що змінила саме моє існування й піднесла мене на теперішню вершину величі. Учитель угледів мене, коли я саме переповзав навкіс грубки, і перш ніж я встиг дременути, зловив мене, висловлюючись правничою мовою, на гарячому, схопивши великим та вказівним пальцями.
— Любі діти! — оголосив він. — Я зловив Жука-хитуна, напрочуд рідкісний та цікавий екземпляр. Хтось із вас знає, що таке Жук-хитун?
— Ні! — заволали діти хором.
— Тоді, — підняв він палець догори, — я візьму свій дивовижний мікроскоп та поміщу комаху на предметне скло, щоб ви у вельми збільшеному вигляді могли ретельно дослідити особливості його будови та дізнатися про його повадки й спосіб життя.
І тоді він дістав із шафи напрочуд цікавий прилад, і не встиг я збагнути, що трапилося, як опинився на предметному склі у вельми збільшеному вигляді, саме у такому, як ви бачите мене зараз.