Раптом вони побачили посеред печери дивну людину. Спіймавши на собі їхні здивовані погляди, незнайомець чемно вклонився. Це був старий, зовсім сивий, весь згорблений, з довгими, до п’ят, волоссям і бородою. Дивна була не тільки їхня довжина, але й те, що й волосся, й борода були ретельно заплетені в безліч кісок і в кожну косичку на кінці була вплетена кольорова стрічка.
— Звідки ви тут? — здивувалася Дороті.
— Нізвідки, — відповіла ця дивна Плетена Людина. — Тобто це зараз нізвідки. Колись давно я жив на поверхні Землі, а тепер ось уже багато років утримую заводик тут, на півдорозі до вершини Пірамідальної Гори.
— Невже ми ще тільки на півдорозі? — розчаровано мовив хлопчик.
— Гадаю, що так, хлопче, — відповіла Плетена Людина. — Але з того часу, як я сюди прибув, жодного разу не проходив весь шлях — ні вгору, ні вниз, а тому не можу сказати напевно, де знаходиться середина.
— Так у вас тут свій заводик? — запитав Чарівник, уважно розглядаючи дивного незнайомця.
— Так-так, — кивнув той. — Я, до речі, — великий винахідник, і моя продукція в цьому ізольованому місці не має конкуренції.