— Тоді я постараюся спіймати для тебе що-небудь, — відповідав Чарівник.
— А раптом і риба виявиться рослинною, як усе в цій країні? — занепокоїлася Еврика.
— Гадаю, ні. Риби ж не тварини, вони чимось ближче до овочів: такі ж холодні й сирі. Чому б їм не водитися в річках цієї дивовижної країни?
Чарівник зігнув шпильку, зробив із неї гачок, потім понишпорив у кишені та знайшов там мотузку. Приманки в нього не виявилося, була тільки красива червона квітка. Але він знав, що рибу легко обдурити, приманивши чимось яскравим, і вирішив спробувати ловити на квітку. Опустивши кінець гачка у воду найближчого струмка, він незабаром відчув різкий ривок, — клюнуло! — і за хвилину на березі вже билася в розпачі величезна рибина.
Риба була жирна й велика. Луска її виблискувала, як колекція діамантів. Але мандрівникам не довелося довго милуватися нею, бо Еврика вмить підскочила, зловила рибу лапами, і через кілька миттєвостей від неї вже нічого не залишилося.
— Еврико! — закричала Дороті. — Ти що, з’їла кістки?
— Якщо були кістки, то значить — з кістками, — відповіла кішечка, безтурботно вмиваючи мордочку після їжі. — Тільки навряд у цієї рибини були кістки, бо мені ніби нічого не дряпало горло.