— Я не страхітлива, — нявкнула Еврика. — Я просто голодна.
— Ти не посмієш з’їсти моїх поросят, навіть якщо помиратимеш з голоду, — строго заявив Чарівник. — Адже тільки з їхньою допомогою я можу довести, що я чарівник.
— Чому вони такі маленькі? — запитала Дороті. — Я ніколи не бачила таких маленьких поросят.
— Вони з острова Тіні-Віні, — пояснив Чарівник. — Там усе маленьке, бо й сам острів невеликий. Один моряк привіз їх до Лос-Анджелеса й продав мені за дев’ять квитків у цирк.
— Але чим мені тоді харчуватися? — заскиглила Еврика, сівши перед Дороті й благально зазираючи їй в обличчя. — Тут немає корів, які давали б молоко, немає жодної миші, немає навіть коників. Якщо мені не можна з’їсти поросят, садіть мене відразу в землю, і нехай виростає котячий хвіст.
— Ідея! — вигукнув Чарівник. — У цих струмках повинна водитися риба. Ти ж любиш рибу?
— Рибу! — скрикнуло кошеня. — Чи люблю я рибу! Та вона краще за молочних поросят і навіть краще молока!