— Де ж вона? — запитав вражений Зеб.
— Вже, мабуть, вітається з дядьком і тіткою в Канзасі, — з усмішкою відповіла Озма.
Тоді Зеб вивів Джима, запряженого в коляску, і зайняв звичне місце на сидінні.
— Велике вам спасибі за доброту, — з почуттям сказав хлопчик, — і за те, що врятували моє життя, і за те, що допомагаєте тепер повернутися додому, словом, за все. Тут у вас так добре! Гадаю, що в цілому світі немає кращої країни. Але, оскільки ми з Джимом не чарівні істоти, наше місце не тут, а на ранчо. Прощавайте всі!
Він здригнувся від несподіванки і потер очі. Джим враз опинився на знайомій дорозі, махаючи хвостом і смикаючи вухами. Назустріч їм із воріт ранчо вийшов дядько Гагсон, та так і застиг на місці, звівши догори руки й широко відкривши рота.
— Господи помилуй! Так це ж Зеб... і Джим із ним! — вигукнув він. — Де ж ти пропадав весь цей час, хлопче?
— Пропадав, та не пропав, як бачиш, дядько, — відповів Зеб і засміявся.