Ледве вимовивши ці слова, вона раптом зникла з печери разом із кошеням. Все це сталося несподівано і безшумно. Щойно Дороті сиділа поруч, з кошеням на колінах, а буквально за мить кінь, поросята, Чарівник і хлопчик залишилися одні в підземній в’язниці.
— Сподіваюся, ми скоро прослідуємо за нею, — промовив Чарівник з явним полегшенням. — Якщо я щось тямлю у звичаях дивовижної Країни Оз, треба готуватися до того, що за нами пошлють будь-якої хвилини.
Він акуратно поклав поросят у кишеню. Потім вони із Зебом сіли в коляску і завмерли на сидінні в очікуванні нової подорожі.
— А боляче не буде? — запитав хлопчик тремтячим голосом.
— Анітрохи, — запевнив його Чарівник. — Усе станеться в одну мить.
Саме так все і вийшло.
Кінь нервово рванувся вперед, а Зеб взявся щосили терти очі, намагаючись упевнитися, що не спить. Бо раптом вони опинилися на вулицях дивовижного міста, що потопало в ніжно-смарагдовому сяйві, що неабияк радувало очі присутніх. Їх оточували люди з привітними обличчями, вдягнені в золотисто-зелені костюми найхимерніших фасонів.