Середня, найбільша, була білого кольору й походила на сонце. Навколо неї розташувалися ще п’ять: рожева, фіолетова, жовта, блакитна й помаранчева. Від цього розкішного сімейства різнокольорових світил розходилися на всі боки райдужні промені. Вони переливалися ніжними відтінками, заповнюючи весь навколишній простір сліпучою, чарівною, барвистою грою світла.
Від подиву Дороті заклякла, мовчки спостерігаючи, як одне вухо Джима стає фіолетовим, друге — рожевим, хвіст забарвлюється в жовтий колір, а тулуб — у блакитні й помаранчеві смужки, подібно до зебрових. Вона озирнулася на Зеба, чиє обличчя стало блакитним, а волосся рожевим, й розгублено захихотіла:
— Ну й кумедно!..
Хлопчик теж дивився на неї, широко розкривши очі. Через обличчя Дороті пролягла зелена смуга, потім одна його половина стала блакитною, а друга — жовтою. Тут, мабуть, і злякатися можна було б.
— Я н-не б-бачу н-нічо-го к-ку-медно-го! — заїкаючись, пробурмотів Зеб.
У цей момент коляска хитнулася і разом з конем плавно лягла на бік. Вони, однак, продовжували падати, тож діти не відчули більшого страху, оскільки залишились сидіти в колясці на своїх місцях. Потім коляска перевернулася догори дном і продовжувала повільно крутитися, аж поки нарешті не повернулася в нормальне положення. Під час цих карколомних перевертань Джим відчайдушно дригав і молотив у повітрі ногами, а коли вирівнялися, з полегшенням видихнув і сказав:
— Ну, так-то краще!