— Не забуду, — пообіцяла Дороті.
Можливо, ніхто ніколи не зустрічав такої дивної компанії, як та, що брела тепер по дорозі, через чарівні зелені луки, повз гайки перцевих дерев і кущів запашної мімози. Поліхромія в чарівній повітряній сукні, яка обвивала її, як райдужна хмарка, йшла попереду. Вона, як завжди, то неслася, кружляючи в танці, в далечінь, то поверталася назад, то летіла збирати квіти, то зупинялася і стежила за жуками, що повзли стежкою.
Тото то кидався за нею, радісно гавкаючи, то заспокоювався і чинно біг поруч із Дороті. Наша канзаська героїня спокійно йшла стежкою, ведучи за руку Ґудзика-Розумника. Малюк зі своєю лисячою головою, покритою капелюхом із якорем на стрічці, мав вельми незвичайний вид.
Але найдивнішим здавався Косматий чоловічок зі скуйовдженою ослячою головою. Він плентався позаду, засунувши руки в глибокі кишені свого лахміття.
Однак ніхто з подорожніх не відчував себе особливо нещасним. Вони йшли в незнайому країну й відчували лише певні труднощі та незручності. Але всі розуміли, що беруть участь у чарівній пригоді, відвідуючи казкові землі і з цікавістю очікуючи на зустріч з невідомим.
VIII. МУЗИКА
Ближче до полудня подорожні почали підніматися на пагорб. Потім дорога раптом круто пішла вниз і привела їх у чудову долину. Мандрівники з подивом зупинилися перед маленьким будиночком, розташованим прямо біля дороги.