— Чи сподобалась тобі вистава? — звернувся Король до Дороті.
— Дуже. П’єса нагадала мені одну з байок Езопа.
— Благаю, не згадуй при мені Езопа! — вигукнув Король. — Я ненавиджу його. Він написав багато історій про лисиць, але завжди зображував їх жорстокими і злими. Але ти ж бачиш, які ми насправді ласкаві й добрі.
— Однак у байках Езопа лисиці завжди дуже розумні, навіть мудрі, вони більш проникливі, ніж усі інші тварини, — завважив Косматий чоловічок.
— Так, ми саме такі. І, зрозуміло, маємо знань набагато більше, ніж люди, — з гордістю промовив Король. — Але використовуємо свою мудрість на добрі справи, а не на шкоду іншим. Тож цей противний Езоп просто не знав, про що пише.
Друзі не стали сперечатися з Королем, оскільки розуміли, що він знає лисячу природу краще, ніж люди.
Після вистави всі вирушили назад до палацу і лягли спати на м’які, набиті пір’ям ліжка. Оскільки лисиці добували для прожитку багато дичини, то пір’я вони використовували для одягу й матраців.