— Король-Лис, — відповів хлопчик.
— Чому?
— Тому що «си» нічого не означає.
— Дуже добре! Чудово! В тебе блискучий розум. А ти знаєш, чому два на два буде чотири?
— Ні.
— Розумник! Який розумник, справді. Звичайно, ти не знаєш. Ніхто цього не знає. Нам тільки відомо, що два на два — чотири, а чому — ніхто відповісти не може. Милий Ґудзик-Розумник, твої кучері та блакитні очі не поєднуються з такою мудрістю. Через них ти виглядаєш занадто юним і твоя мудрість приховується. Я вирішив надати тобі велику честь. Я дарую тобі лисячу голову, щоб ти і зовні виглядав розумним і чарівним.
Із цими словами Король змахнув лапою, і в одну мить чарівні кучері й свіже кругле личко з величезними блакитними очима зникли, а на плечах Ґудзика-Розумника з’явилася лисяча голова з гострим носом, загостреними вухами і пронизливими маленькими очима.