Ґудзик-Розумник не виявляв жодних ознак занепокоєння або страху, адже він все одно заблукав, а в Косматого чоловічка, швидше за все, взагалі не було рідного вогнища, й він почувався однаково щасливим всюди.
Так вони йшли досить довго. Раптом попереду над дорогою з’явилася велика арка. Коли мандрівники підійшли ближче, то побачили, що споруда покрита дуже красивим різьбленням і розкішними малюнками. На її верхній частині розташувалося безліч павичів з розгорнутими хвостами, їхнє пір’я було вимальовано з дивовижною майстерністю.
У центрі арки подорожні побачили велику лисячу голову, що дивилася на світ крізь окуляри з вельми розумним виглядом. Голову лисиці прикрашала маленька золота корона, оздоб␟лена гострими зубами.
Поки мандрівники з цікавістю розглядали арку, з того боку несподівано з’явилися лисиці, одягнені в солдатську форму. На них були зелені сорочки й жовті штани, а маленькі круглі шапочки й високі черевики манили погляд яскраво-червоним кольором. Крім того, їхні довгі пухнасті хвости прикрашали великі червоні банти. Кожен солдат ніс дерев’яну шпагу, на гострому кінці якої страхітливо поблискував ряд відточених зубів. Коли Дороті побачила ці зуби, вона здригнулася.
На чолі колони марширував капітан. Його форму прикрашали золоті позументи, і він виглядав більш парадно, ніж прості солдати.
Подорожні не встигли ще нічого збагнути, як опинилися в колі лисиць, і їхній капітан закричав:
— Ми оточили вас! Ви — наші полонені!