— Не знаю, він нічого не встиг сказати, — відповів Косматий чоловічок, ретельно загортаючи магніт, потім перев’язав пакунок і опустив його в кишеню. — Але ведмідь зовсім не здавався засмученим.
— Ти був знайомий з ведмедем? — поцікавилася Дороті.
— Так. Ми часто грали з ним у м’яч на Ікорних островах. Ведмідь любив мене, бо в мене був магніт. Я не дорікав ведмедю за те, що він загриз ескімоса, оскільки така його природа.
— Колись я знала голодного тигра, якому дуже хотілося поласувати вгодованими немовлятами, але він ніколи не зачепив жодної дитини, бо мав Совість.
— У гімалайського ведмедя, — зітхнув халамидник, — не було Совісті.
Кілька хвилин він мовчав, мабуть, порівнюючи випадки з ведмедем і тигром. Весь цей час Тото з великою цікавістю розглядав його. Песик, очевидно, згадував про прогулянку в кишені обшарпанця й розмірковував про те, як надалі уникнути подібної долі.
Нарешті Косматий чоловічок промовив: