— Цікаво, а цього теж смикають за мотузочку? — поцікавилася Дороті.
Але в цей момент Поліхромія закричала: «Дивіться!» — і друзі побачили, що на іншому камені з’явилася така сама істота. Вона сиділа, розвернувшись чорною стороною до мандрівників. Обидва незнайомці раптом повернули голови, і тепер наші друзі бачили чорне обличчя на білому тулубі й біле обличчя — на чорному.
— Як кумедно, — вигукнула Поліхромія. — І як вільно крутяться їхні голови. Цікаво, вони дружелюбні чи ні?
— Не знаю, Поллі, — відповіла Дороті. — Запитаймо їх.
Незвичайні фігури плюхалися, повертаючись до подорожніх то чорною, то білою стороною, і тепер їх уже стало троє — на сусідньому камені з’явився ще один стрибучий незнайомець.
Наші друзі потрапили в невелику долину, розташовану між пагорбами, і стояли в оточенні величезних каменів, що нагадували шматки скель, — дорога проходила якраз поміж каміннями.
— Їх уже чотири, — завважив Косматий чоловічок.