А проте Лев зник у хащі й таки уполював собі щось на вечерю, але ніхто не знав, що саме, бо він не казав. Страшило ж знайшов ліщину й нарвав повен козубець горішків — цього запасу стало б Дороті не на один день. Дівчинку зворушили доброта й турботливість Страшила, але вона не могла не сміятися, спостерігаючи, як незграбно ця кумедна істота збирає плоди. Із Страшилових невправних солом’яних рук більше горішків вислизало на землю, аніж попадало в козубець. Та він не шкодував згаяного часу, бо це заняття дозволяло йому триматися подалі від вогнища, якого він дуже боявся, тому що одна-єдина іскра могла спалити його дотла. Тільки раз Страшило наблизився до багаття: побачивши, що Дороті засинає, він укрив її сухим листям, і дівчинка цілу ніч проспала в теплі.
Прокинувшись уранці, Дороті вмилася водою з дзюркотливого струмка, і всі п’ятеро рушили далі до Смарагдового Міста.
Для наших мандрівників той день був багатий на пригоди. За якусь годину вони опинилися перед прірвою, яка пролягала через весь ліс і перетинала їм шлях. Прірва була надто широка і, як вони побачили, підступивши до її краю, надто глибока. На дні її лежали великі й гострі уламки скель. Круті, майже прямовисні схили робили прірву нездоланною перешкодою — хоч бери та вертайся назад.
— Що ж нам робити? — у відчаї вигукнула Дороті.