ПОДОРОЖ ДО ВЕЛИКОГО ОЗА
Тієі ночі їм довелося спочивати в лісі під великим деревом, бо людського житла ніде поблизу не було. Розлога, густа крона захищала їх від роси; Бляшаний Лісоруб приніс великий оберемок дров, і Дороті запалила яскраве багаття, яке і зігрівало її, і розганяло почуття самотності. Дівчинка поділилася з То-то рештками хліба й подумала, що на сніданок їм уже нічого буде їсти.
— Коли хочете, — сказав Лев, — я піду в хащу і вполюю для вас оленя. Ви засмажите його на вогні — чому, до речі, ви, люди, не їсте сирого м’яса? — і матимете чудове снідання.
— Не треба! Будь ласка, не треба! — став просити Бляшаний Лісоруб. — Якщо ви уб’єте оленя, я плакатиму так, що мені навічно заціпить уста.