— Як ви гадаєте, якби я прийшов разом з вами до Смарагдового Міста, чи дав би мені той Оз трохи мозку замість соломи? — спитав Страшило.
— Оцього вже і я не знаю, — відповіла Дороті. — Але я радо взяла б вас із собою. Якщо Оз і не замінить соломи на мозок, гірше, ніж тепер, вам не зробиться.
— Правда ваша, — погодився Страшило. І пояснив: Бачте, мене зовсім не обходить, що тіло в мене солом’яне: зате я не відчуваю болю! Наступайте мені на ноги, штрикайте мене шпилькою, — я цього навіть не помічу. Мені прикро тільки те, що люди вважають мене дурнем. А як будеш мудрим, коли в голові не мозок, а солома?
— Я розумію вас, — відповіла дівчинка, якій і справді жаль було Страшила. — Ходімте зі мною, я попрошу великого Оза, щоб він зробив для вас усе, що зможе.