— Ваша правда, — жалібно зітхнув Лев. — Мені взагалі страшно отак іти-йти й нікуди не приходити.
Тут Дороті зовсім занепала духом. Сівши на траву, вона обвела розгубленим поглядом своїх товаришів, а ті теж присіли й безпорадно закліпали очима у відповідь. Навіть Тото вперше в житті не погнався за метеликом, який пролетів перед його носом, а натомість ліг, висолопив язика й подивився на свою хазяйку так, наче хотів сказати: «Я вже стомився. Чи довго ми ще мандруватимемо?»
— А може, покличемо польових мишей? — запропонувала дівчинка. — Вони, певно, знають дорогу до Смарагдового Міста.
— Правильно! — вигукнув Страшило. — Як це ми раніше не здогадалися?