— Обов'язково, — додав Гаррі.
Сповнена рішучості команда почала тренуватися тричі на тиждень. Дні ставали холодні, дощові і коротші, але ні грязюка, ні вітер, ні дощ не заважали Гаррі уявляти ту радісну мить, коли вони нарешті здобудуть великий срібний кубок з квідичу.
Після одного з тренувань задубілий від холоду, але задоволений Гаррі увійшов до ґрифіндорської вітальні, де панувало загальне збудження.
— Що сталося? — спитав він Рона й Герміону, які сиділи біля каміна й складали зоряні карти.
— Бачиш? — Рон показав повідомлення, що висіло на старій пошкрябаній дошці оголошень. — Кінець жовтня. Гелловін. Перші вихідні в Гоґсміді.
— Супер! — зрадів Фред, що слідом за Гаррі проліз крізь отвір у портреті. — Мушу зайти в "Зонко", у мене вже майже нема смердюляників.
Гаррі, посмутнівши, бухнувся в крісло біля Рона.
— Гаррі, повір, наступного разу ти зможеш піти з нами, — мовби прочитала його думки Герміона. — Блека скоро впіймають, його ж уже недавно бачили.