— Боже мій, на які пси тут усе зійшло! — вголос обурився Мелфой. — Цей телепень буде нас учити! Та мій старий здуріє, коли довідається...
— Мелфою, заткнися, — повторив Гаррі.
— Поттер, обережно! У тебе за спиною демен...
— Оооооой! — запищала Лаванда Браун, показуючи на протилежний бік галявини.
До них стрімко наближалися з десяток химерних істот. Таких у своєму житті Гаррі ще не бачив, іхні тулуби, хвости і задні ноги були, як у коней, а велетенські крила, передні лапи й голови зі страхітливими дзьобами сталевого кольору й великими яскравими, як помаранчі, очима нагадували орлів. На передніх лапах були жахливі пазурі завдовжки по десятьп'ятнадцять сантиметрів. Усі істоти мали шкіряні нашийники з довгими ланцюгами, які тримав Геґрід, що підтюпцем біг слідом за ними.
— Вйо, сюди! — ревів він, трясучи ланцюгами й підганяючи "магічних істот" до загороди, за якою стояли учні. Геґрід причвалав до них і поприпинав істот до огорожі. Учні відсахнулися.
— Осьо вам гіпогрифи! — радісно вигукнув Геґрід, показуючи на них рукою. — Файнющі, га?
Гаррі розумів, що мав на увазі Геґрід. Адже перший шок від напівконейнапівптахів швидко змінювався захопленням: розкішне оперення гіпогрифів плавно переходило в лискучий торс. До того ж, усі вони були різні: сірі, гніді, чалі, бурі та вороні.