— Думаю, треба ще раз повторити наш план, — мовив дядько Вернон. — О восьмій вечора ми всі маємо бути на своїх місцях. Петуніє, ти будеш…
— У вітальні, — миттю обізвалася тітка Петунія, — чекатиму, щоб люб'язно запросити їх до хати.
— Добре. А ти, Дадлі?
— Я буду чекати, щоб відчинити двері, — самовдоволено вишкірився Дадлі. — "Можна взяти ваші плащі, містере й місіс Мейсон?"
— Вони полюблять його! — у захваті вигукнула тітка Петунія.
— Молодець, Дадлі! — похвалив сина дядько Вернон і повернувся до Гаррі: — А ти?
— Я тихенько сидітиму у себе в кімнаті і вдаватиму, ніби мене немає, — монотонно пробубонів Гаррі.
— Саме так! — лихим оком зиркнув на Гкррі Дядько Вернон. — Я проведу їх у вітальню, відрекомендую тебе, Петуніє, і почастую всіх напоями. О восьмій п'ятнадцять…