— Герміоно, та дай йому віддихатися, — сказав Рон, усміхаючись і зачиняючи за Гаррі двері. За той місяць, що вони не бачилися, Рон, здається, виріс іще на кілька сантиметрів і став ще цибатіший і незграбніший, ніж досі, проте довгий ніс, яскраво-рудий чуб і ластовиння не змінилися.
Сяюча Герміона відпустила Гаррі, та не встигла вона вимовити й слова, як почулося м'яке шелестіння і щось біле спурхнуло з темної шафи, лагідно сівши Гаррі на плече.
— Гедвіґа!
Біла полярна сова клацнула дзьобом і доброзичливо вщипнула його за вухо, а Гаррі її погладив.
— Вона тут таке виробляла, — поскаржився Рон. — Задзвобала нас мало не до смерті, коли принесла твої останні листи, дивися...
Він показав Гаррі вказівний палець правої руки, на якому було видно напівзагоєну, проте й досі глибоку ранку.
— Ну так, — згадав Гаррі. — Вибачте, але я так чекав відповідей...
— Ми хотіли тобі відповісти, старий, — пояснив Рон. — Герміона аж казилася. Вона постійно повторювала, що ти можеш утнути якусь дурницю, якщо сидітимеш без новин, але Дамблдор нас присилував...