— Тонкс, ану покажи свиняче рильце.
Тонкс підкорилася. Гаррі глянув на неї і йому раптом здалося, що до нього вишкірився Дадлі у жіночому тілі. Містер Візлі, Білл і Люпин гаряче дискутували про ґоблінів.
— Поки що по них нічого не видно, — сказав Білл. — Досі не збагну, повірили вони в те, що він повернувся, чи ні. І Хоч, може, ґобліни вирішили не підтримувати жодну зі сторін. Триматися збоку.
— Я певний, що вони не перейдуть до Відомо-Кого, — похитав головою містер Візлі. — Вони також постраждали; пам'ятаєте родину ґоблінів, замордовану ним біля Нотінґема?
— Це залежатиме від того, що їм запропонують, — засумнівався Люпин. — І я кажу не про золото. Якщо їм пообіцяють привілеї, яких не давали сотні років, вони можуть спокуситися. Біллі, а що там з Раґноком, є якісь успіхи?
— Він зараз дуже сердитий на чаклунів, — відповів Білл, — досі злиться через ту Беґменову махінацію, вважає, що в міністерстві справу просто зам'яли, бо ж ґобліни так і не отримали від нього золота...
Решту Біллових слів заглушив вибух реготу. Рон, Фред, Джордж і Манданґус мало не падали зі стільців.
— ...а тоді, — аж захлинався сміхом Манданґус, по обличчю якого стікали сльози, — а тоді, ви не повірите, він мені каже, каже мені: "Данґ, а шо то за жаби, де ти їх узяв? Бо якийсь сничів син поцупив моїх!" А я кажу: "Поцупив твоїх жаб, Віллі, і шо? Ти хочеш нових-" І ви не повірите, хлопці, але те тупе ґарґуйлисько купило в мене за три ціни своїх власних жаб...