на Чахокрила, хоч навряд чи в міністерстві хтось упізнає в ньому того гіпогрифа,
якому колись були присудили смертну кару. Ну, Гаррі, валізу спакував?
— Е-е…
— Сумнівався, що я з’явлюся? — проникливо припустив Дамблдор.
— Я зараз піду і… е-е… доскладаю, — пробурмотів Гаррі, поспіхом збираючи
розкидані кросівки й телескоп.
Минуло трохи більше десяти хвилин, поки він познаходив усе необхідне; нарешті
йому вдалося видобути з-під ліжка плащ-невидимку, закрутити покришку на банці
кольорозмінного чорнила й примусити зачинитися валізу, з якої недоречно стримів
казанок. Тоді, тягнучи однією рукою валізу, а в другій тримаючи клітку з
Гедвіґою, він зійшов сходами донизу.
Розчаровано виявив, що Дамблдор не чекає його в коридорі, а це означало, що