треба вертатися до вітальні.
Там усі мовчали. Дамблдор щось мугикав собі під ніс, почуваючись цілком вільно,
але атмосфера в кімнаті була напружена й густа, мов заварний крем, і Гаррі не
наважився поглянути на Дурслів, коли сказав:
— Пане професоре… я вже готовий.
— Добре, — зрадів Дамблдор. — Тоді ще одне насамкінець. — І він ще раз звернувся
до Дурслів. — Ви, поза сумнівом, знаєте, що через рік Гаррі стане повнолітній…
— Ні, — озвалася вперше після Дамблдорового прибуття тітка Петунія.
— Даруйте? — чемно перепитав Дамблдор.
— Не стане. Він на місяць молодший за Дадлі, а Дадлі виповниться вісімнадцять аж
за два роки.
— Ага, — люб’язно погодився Дамблдор, — просто в чаклунському світі повноліття