намагався його відштовхнути. — Помер?… Його хрещений батько?
— Так, — підтвердив Дамблдор. Він не питав, чому Гаррі не сказав про це Дурслям.
— Річ у тім, — пояснював він Гаррі, наче їх ніхто й не перебивав, — що Сіріус
залишив тобі ще й дванадцятий номер на площі Ґримо.
— Йому залишили будинок? — жадібно перепитав дядько Вернон, звузивши очиці, та
ніхто йому не відповів.
— Можете й далі користуватися ним, як штаб-квартирою, — запропонував Гаррі. —
Мені все одно. Беріть його собі, мені він не потрібний. — Гаррі, якби міг, і
ногою більше не ступав би у будинок номер дванадцять на площі Ґримо. Він боявся,
що його там переслідуватимуть спогади про Сіріуса, який тиняється, самотній, по
темних затхлих кімнатах, ув’язнений у будинку, з якого він так розпачливо
прагнув вирватися.