ще були квіточки порівняно з тим, що він відчув, коли з каміна вистрибнув
чаклун-самозванець і потиснув йому руку. Він мовчав як риба, доки Фадж люб’язно
пояснював про чаклунів з відьмами, що таємно живуть по цілому світі, і запевняв,
що вони його не турбуватимуть, бо Міністерство магії взяло на себе
відповідальність за всю чаклунську громаду і стежить, щоб немагічне населення
нічого про них не дізналося. Це була, за словами Фаджа, непроста робота, яка
охоплювала все — від інструкцій про користування мітлами до нагляду за
популяцією драконів (прем’єр-міністр пригадав, як після цих слів він ухопився за
стіл, щоб не впасти). А ще Фадж тоді по-батьківському поплескав ошелешеного
прем’єр-міністра по плечу.
— Не журіться, — заспокоїв він, — скоріше за все, ви мене більше ніколи не
побачите. Я можу вас потривожити лише тоді, як у нас станеться щось дуже