Різкий вигук налякав лисицю, що причаїлася в густій траві. Вона вистрибнула зі
своєї схованки й помчала берегом. Спалахнуло зелене світло, почулося скавуління,
й лисиця мертва впала на землю.
Друга постать перевернула тварину ногою.
— Звичайна лисиця, — пролунав з-під каптура байдужий жіночий голос. — А я було
подумала, що то аврор… Циссі, зачекай!
Та особа, яку вона наздоганяла, зупинилася всього на мить, озирнувшись на спалах
світла, а тоді почала дряпатися на берег, з якого щойно впала лисиця.
— Циссі… Нарцисо… послухай мене…
Друга жінка наздогнала першу, схопила її за руку, але та вирвалася.
— Іди собі, Бело!
— Ти повинна мене вислухати!