стелився над брудною річкою, яка звивалася між зарослими бур’яном і засипаними
сміттям берегами. Там стирчав величезний димар, похмурий і зловісний — усе, що
залишилося від занедбаного млина. Не чути було ні звуку, окрім шепоту темної
води, не видно було жодної ознаки життя, окрім худющої лисиці, що скрадалася
понад берегом, сподіваючись винюхати у високій траві стару обгортку від риби з
картоплею.
Аж ось з ледь чутним ляскотом біля річки постала з повітря струнка постать у
каптурі. Лисиця завмерла, сторожко вдивляючись у цю дивну з’яву. Постать якусь
мить роззиралася, а тоді рушила звідти легкими швидкими кроками, шурхочучи по
траві полами довгої мантії.
Ляснуло вдруге, вже голосніше, і матеріалізувалася друга стать у каптурі.
— Стривай!