— Дамблдор це ім’я називає, — вперто наполіг Гаррі.
— Ну, так, але ж то Дамблдор, га? — голос у Геґріда був таємничий. — То чого ж
ти, Гаррі спізнивси? Я переживав.
— Мене затримали в поїзді, — відповів Гаррі. — А ти чому спізнився?
— А я був з Ґропиком, — радісно повідомив Геґрід. — Не помітив, як пролетів час.
Він тепер має в горах нову хатку, Дамблдор усьо влаштував… файна така велика
печерка. Він тепер набагато щасливіший, ніж був у тому Лісі. Ми з ним файненько
побалакали.
— Справді? — перепитав Гаррі, уникаючи Ройового погляду. Коли він познайомився з
Геґрідовим братом по матері, зловісним велетом, що мав хист до виривання дерев з
корінням, словниковий запас того складався з п’яти слів, двоє з яких він не вмів
до пуття вимовити.