але ж ніхто, здається, не сприймав підозр Гаррі серйозно, тож він сам мусив їх
підтвердити.
— Побачимося пізніше, — шепнув Гаррі, витяг плаща-невидимку і сховався під ним.
— Ти що?… — здивувався Невіл.
— Потім! — видихнув Гаррі й нечутно наблизився до Забіні, хоч гуркіт поїзда й не
потребував такої обережності.
У коридорах було тепер майже безлюдно. Всі порозходилися по своїх купе, щоб
перевдягатися в шкільні мантії і складати речі. Хоч Гаррі й скрадався за самою
спиною Забіні, ледь його не торкаючись, та все ж не встиг прослизнути в купе,
коли Забіні відчинив двері. Довелося швиденько виставити ногу, щоб затримати
двері, які вже зачиняв Забіні.
— Що це з ними? — розсердився Забіні і ще раз щосили вгатив Гаррі по нозі