під час такого просвітку, коли сонце було майже в зеніті, в купе нарешті
завітали Рон з Герміоною.
— Хоч би скоріше привезли обід, бо я вже голодний як вовк, — простогнав Рон,
падаючи на лаву біля Гаррі й потираючи живота. — Здоров, Невіле, привіт, Луно.
Знаєш, що? — додав він, повертаючись до Гаррі. — Мелфой не виконує обов’язків
старости. Сидить собі в купе з іншими слизеринцями, ми його бачили, коли
проходили.
Гаррі зацікавлено випростався. Не в Мелфоєвому стилі було втрачати нагоду
похизуватися своєю владою. Торік він цим захоплювався аж надміру.
— А як він відреагував, коли побачив вас?
— Показав отак, — Рон байдуже повторив непристойний жест рукою. — На нього це не
схоже, правда? Тобто… оце схоже… — він ще раз повторив той самий жест, — але