— Гаррі, що з тобою? Ти якийсь дивний, — занепокоївся Невіл.
Гаррі здригнувся.
— Вибач… я…
— Що, мучить руйносмик? — співчутливо запитала Луна, дивлячись на Гаррі крізь
свої величезні барвисті окуляри.
— Як… що?
— Руйносмик… Це невидимі тварючки, що залітають крізь вуха й розріджують мозок,
— пояснила дівчина. — Я чула, як один тут дзижчав.
Вона ляснула руками в повітрі, наче ловила великих невидимих комах. Гаррі з
Невілом перезирнулися й швиденько перевели мову на квідич.
Погода за вікнами поїзда була така ж мінлива, як і минуле літо; вони проминали
смуги холодної мряки, а тоді знову опинялися під м’яким і ясним сонечком. Якраз