— Добре!
І ось одна відважна на вигляд дівчина з великими темними очима, виразним
підборіддям і довгим чорним волоссям, відчинила двері.
— Привіт, Гаррі, я Ромільда Вейн, — представилась вона голосно і самовпевнено. —
Хочеш перейти в наше купе? Не обов’язково сидіти _з_ними_, — додала вона
театральним шепотом, показуючи на Невілів зад, що знову випинався з-під лави, і
на Луну, яка вже начепила свої спектрокуляри й скидалася тепер на божевільну
барвисту сову.
— Це мої друзі, — холодно відповів Гаррі.
— О, — здивувалася дівчина. — Он як. Ясно.
І вона зникла, зачинивши за собою двері.
— Усі думають, що в тебе мають бути крутіші друзі, ніж ми, — Луна як завжди була