і три чверті, де чмихав парою над юрбою пасажирів яскраво-червоний «Гоґвортський
експрес».
За кілька секунд до них приєдналися Герміона й родина Візлі. Навіть не
порадившись з насупленим аврором. Гаррі жестом вказав Ронові й Герміоні, щоб
ішли за ним по платформі в пошуках вільного купе.
— Не можемо, Гаррі, — вибачливо сказала Герміона. — Ми з Роном мусимо спочатку
піти у вагон старост, а тоді ще почергувати в коридорах.
— О, я й забув, — скривився Гаррі.
— Сідайте всі швиденько в поїзд, залишилося кілька хвилин, — підганяла місіс
Візлі, зиркаючи на годинник. — Щасливого тобі навчального року, Роне…
— Містере Візлі, можна вас на два слова? — зненацька щось вирішив Гаррі.
— Аякже, — трохи здивовано відповів містер Візлі, проте відійшов з Гаррі далі