Гаррі промовчав; його не дуже приваблювала перспектива ходити по крамничках в
оточенні батальйону аврорів. Він запхнув у рюкзак плаща-невидимку, вважаючи, що
раз Дамблдор більшого не вимагав, то й міністерству вистачить, хоча він мав
сумнів, що в міністерстві взагалі знають про цей плащ.
— Приїхали, — сказав водій, коли за напрочуд короткий час машина пригальмувала
на вулиці Черінґ-Крос-Роуд, а тоді зупинилася біля «Дірявого Казана». — Я маю на
вас тут чекати — хтось знає, скільки то займе часу?
— Години зо дві, мабуть, — припустила місіс Візлі. — О, чудово, ось і він!
Як і місіс Візлі, Гаррі теж визирнув з вікна; серце його закалатало. Біля шинку
не було ніяких аврорів, натомість їх чекав велетенський чорнобородий
гоґвортський охоронець дичини Рубеус Геґрід у довжелезному плащі з бобрових
шкурок; Геґрід, побачивши Гаррі, засяяв і не зважав на ошелешені погляди