Дівчина переступила поріг і пішла до нього; за нею дріботіла сердита місіс
Візлі.
— Не треба було брати тацю, я й сама віднесла б!
— Тсе бульо не вашко, — сказала Флер Делякур, ставлячи тацю Гаррі на коліна, а
тоді нахилилася й поцілувала його в щоку: він відчув, як палає те місце, якого
торкнулися її вуста. — Я так готіла його батшити. Пам’ятаєш мою сестгу,
Ґабгіель? Вона не пегестає говогити пго ‘Аггі Поттега. Вона буде гада побатшити
тебе знову.
— О… то вона теж тут? — прохрипів Гаррі.
— Ні-ні, дугненький, — дзвінко розсміялася Флер, — я казала пго наступне літо,
коли ми… то ти не знаєш?
Її великі сині очі округлилися й вона докірливо глянула на місіс Візлі, котра