зливі зелених іскор.
Хай преса та опозиція кажуть, що хочуть, а прем’єр-міністр був аж ніяк не дурний
чоловік. Він помітив, що, незважаючи на Фаджеві запевнення під час першої
зустрічі, вони бачилися досить часто, і з кожним візитом Фадж був дедалі
стурбованіший. Хоч прем’єр-міністрові й не подобалося згадувати міністра магії
(або іншого міністра, як він називав Фаджа подумки), однак він побоювався, що
наступна Фаджева поява буде пов’язана зі ще гіршими новинами. Тому сам вигляд
Фаджа, що знову вийшов з полум’я, увесь розкошланий, роздратований і неприємно
здивований, що прем’єр-міністр не знає, чого він тут опинився, став чи не
найгіршою подією цього надзвичайно похмурого тижня.
— Як же мені знати, що діється в… е-е… чаклунській громаді? — огризнувся
прем’єр-міністр. — Мені треба керувати країною, мені зараз вистачає турбот і