— Правильно, — підтвердив містер Візлі. — Можеш тепер мене впускати.
Місіс Візлі відчинила двері і зайшов її чоловік — худий, лисуватий, рудоволосий
чарівник у рогових окулярах та довгій запорошеній дорожній мантії.
— Я все одно не розумію, навіщо це все повторювати щоразу, коли ти вертаєшся
додому, — сказала місіс Візлі, помагаючи чоловікові знімати мантію; її щоки ще й
досі пашіли. — Та будь-який смертежер витисне з тебе цю відповідь перш ніж
перевтілитися в тебе!
— Знаю, люба, але це міністерська процедура, а я повинен подавати приклад. Що це
так гарно пахне? Цибуляний суп?
Містер Візлі радо глянув на стіл.
— Гаррі! А ми тебе до ранку й не чекали!
Вони обмінялися потисками рук, і містер Візлі сів на стілець біля Гаррі. Місіс