дрібку земних благ.
Що-що, а це він має, подумав Гаррі, розглядаючи кімнату. Вона була задушлива й
захаращена, одначе ніхто не сказав би, що незатишна; були тут м’які крісла й
ослінчики для ніг, напої та книжки, коробки шоколадних цукерок і пухкенькі
подушечки. Якби Гаррі не знав, хто тут мешкає, то подумав би про якусь багату й
примхливу бабусю.
— Ти, Горацію, ще не такий старий, як я, — заперечив Дамблдор.
— То, може й тобі вже пора подумати про пенсію, — відверто порадив Слизоріг.
Його червонуваті очі помітили поранену Дамблдорову руку. — Бачу, не та вже
реакція, що колись.
— Твоя правда, — спокійно погодився Дамблдор і струснув рукавом, показуючи
кінчики обгорілих і почорнілих пальців; від їхнього вигляду Гаррі неприємно