Вони подивилися одне на одного. Гаррі захотів її обійняти, притулити до себе, не переймаючись присутністю місіс Візлі, та не встиг він скоритися цьому пориву, як з кухні почувся гуркіт падіння.
- Кінґслі, я доведу, хто я такий, як побачу сина, а зараз відійди, бо гірше буде!
Гаррі ще не чув, щоб містер Візлі так кричав. Він увірвався у вітальню, лисина блищала від поту, окуляри на носі перекосилися. Фред забіг за ним, обидва були бліді, проте цілі й неушкоджені.
- Артуре! - заридала місіс Візлі. - Ой, слава тобі Господи!
- Як він?
Містер Візлі упав навколішки біля Джорджа. Уперше, відколи Гаррі знав Фреда, той не міг сказати ні слова. Він уп'явся очима в братову рану, наче не міг повірити в побачене.
Ніби відчувши прихід брата-близнюка та батька, Джордж поворухнувся.
- Як ти почуваєшся, Джорджику? - прошепотіла місіс Візлі.