- Ага, - підтвердив Рон, вилазячи по драбині. - Ходи глянеш на нього.
Гаррі поліз за Роном у вузьку ляду. Просунув голову й плечі - і помітив у напівтемряві істоту, що, роззявивши величезну пащеку й згорнувшись клубочком, міцно спала недалеко від ляди.
- Він же... він якийсь... Хіба упирі носять піжами?
- Ні, - зітхнув Рон. - Та й волосся в них не руде, і прищів немає.
Гаррі оглядав створіння з деякою огидою. За розмірами й формою тіла воно нагадувало людину, і вбране було, як роздивився Гаррі, коли очі звикли до темряви, в стару Ронову піжаму. Гаррі добре знав, що упирі зазвичай слизькі й лисі, а цей був волохатий і ввесь обсипаний запаленими фіолетовими пухирями.
- Він - це я, розумієш? - сказав Рон.
- Ні, - заперечив Гаррі. - Не розумію.
- Поясню в кімнаті, бо сморід мене вже дістав, - сказав Рон.