— Але то біло дуже смешно, — знизав плечима болгарський міністр.
— І ось ірландська збірна виконує коло пошани, оточена живими талісманами, а тим часом до Верхньої ложі заносять кубок світу з квідичу! — прогримів Беґмен.
Гаррі ледь не осліп від яскравого світла, що зненацька залило Верхню ложу, щоб її було видно з усіх трибун. Примружившись, він побачив, як двоє засапаних чаклунів занесли в ложу величезний золотий кубок. Вони передали його Корнеліусу Фаджу, котрий ще й досі був роздратований тим, що цілісінький день дарма жестикулював.
— Привітаймо наших відважних невдах — збірну Болгарії! — вигукнув Беґмен.
Сходами до ложі піднялися семеро переможених болгарських гравців. Стадіон загримів вдячними оплесками. Гаррі бачив десятки тисяч всеноклів, що виблискували лінзами в їхньому напрямку.
Болгари один за одним заходили в ложу, а коли Беґмен вигукував їхні імена, обмінювалися потисками рук зі своїм міністром і з Фаджем. Крум, останній у черзі, вигляд мав жахливий. На його закривавленому обличчі світилися синцями два підбиті ока. Він ще й досі стискав у долоні снича. Гаррі помітив, що на землі Крум здавався незграбнішим, ніж у повітрі. Він був клишоногий і сутулий. Та коли оголосили його ім'я, весь стадіон оглушливо заревів.
Потім настала черга збірної Ірландії. Айдана Линча підтримували Моран і Коннолі. Після другого зіткнення з землею він геть очманів і очі в нього дивилися в різні боки. Проте він радісно всміхнувся, коли Трой і Квіґлі підняли над головою кубок, а стадіон захоплено заревів. Гарріні долоні аж заніміли від оплесків.
Нарешті, коли збірна Ірландії пішла з ложі, щоб виконати чергове коло пошани (Айдан Линч сів ззаду на мітлу Коннолі, міцно вхопив його за пояс і далі очманіло шкірився), Беґмен спрямував чарівну паличку собі на горло і пробурмотів: "Квіетус".