Так проводжала її Кагги-Карр, а в цей час на міському мурі щасливі городяни гойдали Страшила, Фараманта і фельдмаршала Діна Гіора, що заплутався в своїй розкішній бороді.
— Мені хоча б полк таких хоробрих бійців, — у напівзабутті прошептала Арахна, — я завоювала б з ними увесь материк…
ВИПАДОК З КИЛИМОМ
илим ніс чарівницю до країни Підземних рудокопів, а вона розмірковувала: «В першій сутичці з людьми я обійшлася синцями на чолі і підборідді; в другій мене поранило в груди якесь ревуче чудовисько і я залишилася без взуття; в третій мені мало не пробили голову і я могла втопитися… Щодалі, то гірше. Що чекає мене іще? А раптом мені загрожує загибель, як напророчив цей король невдаха? Чи не завернути до печери і спокійно доживати віку повелителькою моїх вірлих гномів?.. Але ні, я повніша випробувати свою долю до кінця!..
Впертість і злість гнали Арахну до нових, можливо, ще небезпечніших пригод.
Вибравши в лісі зручну галявину, чаклунка викрутила мокрий одяг, підсушила його на багатті і, перевертаючись, пролежала цілу ніч на жорсткій землі. Тремтячи зі страху, Руф Білан усе ще перебував при ній. Він уже і не радий був, що зв'язався з Арахною: очевидно, служачи їй, не заробиш багатства і почесті. Швидше всього тебе повісять на шибениці. Але коли Білан на світанку спробував утекти, Арахна прокинулася і так цикнула на нього, що у зрадника відняло руки-ноги.